Я помітила, що на першу консультацію до психолога діти приходять дуже напружені. Напевне все, що закінчується на “олог” для них – “стоматолог”, а батьки рідко пояснюють, що з ними там буде. Можливо через те, що самі не до кінця уявляють як проходить консультація психолога. Це надихнуло мене на ідею написати серію статей на тему: “Що ж відбувається в кабінеті психолога”.
Отже, заходьте, сідайте:
Спершу психолог окремо розмовляє з мамою дитини, щоб з’ясувати причину звернення. Інколи питання вирішується без участі дитини, зміною поведінки його оточення. В таких випадках поведінка дитини змінюється внаслідок зміни поведінки його рідних. В кінці консультації мама отримує рекомендації, які допоможуть змінити ситуацию.
Проте, в більшості випадків, психолог працює безпосередньо з дитиною і її сім'єю.
Найчастіше батьки звертаються до психолога, коли виникають наступні проблеми:
- Поведінкові.
- Відставання в психічному і емоційному розвитку.
- Дитячі страхи.
- Агресія і аутоагресія.
- Ревнощі в дітей.
- Стрес і, як наслідок, патологічні звичні дії (обгризання нігтів, виривання волосся, смоктання пальця, покачування і т.п).
- Труднощі з адаптацією в садку, школі.
- Пережита травматична ситуація (розлучення батьків, фізична травма, народження другої дитини, госпіталізація і т.п.).
Які ж методи використовує психолог, щоб допомогти дитині? Все залежить від запиту. Сьогодні ми розглянемо роботу психолога на прикладі поведінкових проблем.
В першу чергу, психолог з'ясовує чи заважає озвучена проблема дитині і оточуючим. Це головний критерій необхідності надання психологічної допомоги. Наприклад, підвищена фізична активність (не плутати з гіперактивністю) може заважати батькам, але бути нормальним станом здорової дитини. В такому випадку, психолог допомагає батькам направити активність дитини в потрібне русло.
Якщо сім'я стикнулася з поведінковими проблемами, які не є нормою (регулярні затяжні істерики, агресія чи аутоагресія, порушення харчової поведінки, навиків охайності і т.д.), психолог може допомогти, працюючи в команді з сім'єю дитини. При цьому поділ праці відбувається за принципом: 70% роботи виконують батьки, які навчають новим формам власної поведінки (при цьому практикують це постійно) і тільки 30% – психолог в кабінеті. Варто також знати, що зміни в поведінці – не швидкий процес. Як правило, скільки часу у дитини пройшло з моменту появи відхилень в поведінці, приблизно стільки ж піде на засвоєння нових форм поведінки.
Згадую маму, яка вручила мені дитину 5-ти років зі словами: “Ви ж психолог? Ось вам дитина. Він всіх б'є. Хочу, щоб перестав битися. Поговоріть з ним, злякайте, а я поки побіжу в магазин. Вам вистачить години”? Я пояснила мамі, що за годину я можу лише домовитися з ним, щоб він не побився в моєму кабінеті. А для того, щоб змінити звичну поведінку дитини потрібно багато годин, днів, а інколи навіть місяців нашої спільної роботи. Дитячий психолог не буде читати лекції дитині і пояснювати як потрібно себе поводити. В дитячого психолога зовсім інші цілі і задачі. Він повинен встановити з дитиною хороший контакт і допомогти йому краще зрозуміти себе, свої почуття і думки, свої бажання і мотиви вчинків. Тільки через таке саморозуміння в поведінці дитини розпочнуться зміни. При цьому важливо, щоб батьки виконували рекомендації психолога.
Після проведення діагностики (може тривати перші декілька зустрічей), в результаті якої визначаються головні компоненти озвученої батьками проблеми, їх причинно-наслідковий зв'язок, донесення особливостей проблемної поведінки до батьків і отримання їхньої згоди для співпраці, розпочинається робота з проблемною поведінкою дитини. Наприклад, з допомогою методу прикладного аналізу поведінки. Це може виглядати так:
Батьки уважно спостерігають і записують що передує проблемній поведінці і що відбувається потім, а психолог знаходить спільне у всіх цих ситуаціях і визначає мотив. Адже, як відомо, жодна поведінка не буває “просто так”.
Психолог, разом з батьками, відслідковує в який саме час і при яких обставинах виникає проблемна поведінка.
Батьки, за рекомендацією психолога, видозмінюють пусковий механізм проблемної поведінки (те, що відбувається до поведінки), а також, те, що відбувається після (і, зазвичай, його закріплює).
Батьки і психолог тренують з дитиною нову допустиму поведінку, в результаті якої дитина отримує те, що раніше хотіла отримати за допомогою проблемної поведінки. Дитину заохочують за гарну поведінку, тим самим формуючи її внутрішню мотивацію вести себе припустимо. При цьому проблемна поведінка ігнорується.
Важко і довго скажете Ви? Покарати за погану поведінку швидше і простіше. Проте, просто караючи, ми не даємо дитині нових навичок припустимої поведінки і не змінюємо її мотивацію. Результатом “просто покарати” буде те, що дитина вестиме себе погано, коли дорослі не бачать.
Автор Олена Інютіна, дитячий психолог.
Записатися на консультацію можна за тел +38(095)774-63-31.
